Фіскальна політика

Ця стаття особливо стосується студентів ФЕН

Текст курсової роботи студента ФЕН-2. Опубліковано з дозволу автора. 2008

Теоретичний погляд на фіскальну політику

З найдавніших часів держава має дві важливі функції: збирання податків і витрачання зібраних грошей. Ці функції є одними з найстарших атрибутів держави. І саме вони формують фіскальну політику.

Фіскальна політика – політика держави щодо рівня податків і державних видатків. (Манків, с. 572)

Фіскальна політика – одне з двох основних знарядь , що використовується державою для регулювання економіки. Фіскальна політика стосується: 1) державних закупок товарів і послуг, а також видатків на трансфертні платежі; 2) типів і розмірів податків. (Семюелсон, с. 550)

Фіскальна політика – зміни, що їх вносить держава в порядок здійснення державних видатків і оподаткування, спрямовані на досягнення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП. (Макконел, Брю; с.967)

Основними її функціями є:

1. Вплив на стан господарства.
2. Перерозподіл національного доходу.
3. Нагромадження необхідних ресурсів для фінансування державних програм.

Складові фіскальної політики і їх вплив на економічну систему

Фіскальна політика має дуже важливу рису: її вплив мультиплікується. Це означає, що зміна державних видатків або податків на певну величину викликає відмінну за величиною (зазвичай, більшу за обсягом) ВВП. Як видно з визначень, фіскальна політика має дві складові:

• податки
• державні видатки

Податки – частина доходу, що сплачується фірмами і домогосподарствами у розмірі, встановлені законом. В вузькому розумінні до податків належать фіскальні вилучення, що утворюють дохід державного і місцевих бюджетів. В широкому розумінні податками вважаються всі фіскальні вилучення, встановлені державою, в тому числі відрахування до цільових не бюджетних фондів – пенсійного, фондів соціального страхування на випадок втрати працездатності, безробіття та нещасних випадків на виробництві. [Будаговська, с.306]

Податки бувають прямими і непрямими.

Прямі податки призводять до зменшення доходів, що оподатковуються. Держава встановлює відсоток з цих доходів, які вона конфіскує у вигляді податків. Ці податки використовуються в світі як основне джерело держаних доходів. До них належать податок з прибутку підприємств, податок з доходів громадян, подушний податок та ін.

Непрямі податки впливають на ціну товару. Їх величина автоматично додається до обсягу ціни оподатковуваних товарів чи послуг. До цього виду податків належать ПДВ, акцизний збір і мито. Основною метою непрямих податків є безпосередній контроль за ціноутворенням.

Податки не є повноправною частиною ВВП – вони не враховуються в ВВП за видатками, і лише непрямі податки враховуються під час обчислення ВВП за доходами. (Семюелсон, 148)

Податки мають значний вплив на рівень виробництва – через ефект мультиплікатора.

Нехай держава зменшила абсолютну величину податків на X гривень. Цей хід додає X гривень до величини використовуваного доходу. З них X*MPC йде на споживання – і саме це є початковою зміною сукупного попиту. Після другої «хвилі» загальна зміна споживання становить MPC *X+ MPC 2X. Третя «хвиля» збільшує зміну споживання до MPC*X+ MPC 2X+ MPC 3X. За нескінченної кількості хвиль споживання збільшується на MPC*X+ MPC 2X+ MPC 3X + MPC 4X+ MPC 5X+ MPC 6X+ … Це - ніщо інше, як нескінченна геометрична прогресія, сума якої легко визначається математично. Загальна зміна сукупного попиту, викликаного зменшенням абсолютної величини податків на X гривень, становить: X*MPC /(1- MPC). [12, с. 254; 14, с. 300]

Не слід забувати, що в реальній ситуації частину збільшеного доходу громадян держава збирає разом з податками – що значно зменшує величину мультиплікатора.

Таким чином, зміна величини податкових надходжень викликає зміну в обсязі сукупного попиту за формулою:

$\Delta Y =\frac {- \Delta T\cdot MPC} {1- MPC}$

де Y – сукупний попит, T – податки, t – ставка оподаткування доходів, MPC – гранична схильність до споживання.

Так, зміна сукупного попиту не завжди дорівнює зміні ВВП, але завжди призводить до неї.

Найпростішою є ситуація в моделі кейнсіанського хреста: сукупний попит відображається прямою запланованих видатків, що призводить до рівності між початковою зміною сукупного попиту і зсувом кривої, кінцевою його зміною і зміною величини запланованих витрат. Зміна сукупного попиту дорівнює тут зміні величини ВВП.

Як видно, зміна податків викликає протилежну за знаком зміну випуску. Коли рівень податків зменшується, то автоматично збільшується дохід громадян, що викликає збільшення споживання і ВВП. Коли обсяг податків збільшується, то дохід споживачів зменшується, що викликає зменшення споживання й сукупного попиту.

Державні видатки

Державні видатки є витратами, що пов’язані з діяльністю держави – і як інституції, і як суб’єкта економіки. Деякі її видатки пов’язані зі створенням суспільних благ. Декотрі є прямими трансфертними платежами приватному сектору: вони не збільшують приватного споживання, але змінюють його структуру. Держава здійснює інвестиції, що також належать до її витрат. Вона змушена сплачувати відсотки з державного боргу.

Всі ці категорії формують державні видатки. Таким чином:

PE=CG + Tr + i*DG +IG,

де PE (public expenditures) – державні видатки, CG – державні витрати на споживання, Tr – трансферти, i* DG – відсотки, що нараховуються з державного боргу, IG – державні капіталовкладення. [Будаговська, 305]

Розглянемо суть кожного з пунктів.

Витрати держави на споживання

До цієї категорії видатків належать витрати на товари, послуги, заробітну плату і таке інше. Різниця між ними та іншими видами державних видатків буде розглянуто у відповідних підпунктах.

Зміна державних витрат на споживання впливає на сукупний попит у відповідний бік – збільшення витрат викликає збільшення сукупного попиту і виробництва, зменшення відповідно зменшує обсяг сукупного попиту.

Збільшення сукупного попиту викликає збільшення виробництва або цін для його врівноваження – збільшується номінальний ВВП.

Нехай держава збільшила споживчі витрати на X гривень. Розглянемо, яким стане результат такого ходу. Початкове збільшення сукупного попиту викликає збільшення виробництва для задоволення цього попиту – і, відповідно, збільшення доходів. Збільшення доходів розділяється між споживанням і заощадженнями – в пропорціях, визначених нормою заощадження. Після другої «хвилі» споживання змінилося на X+ MPC*X.

Ще одна така «хвиля» збільшує зміну споживання до X+MPC*X+MPC2*X.

За нескінченної кількості хвиль споживання збільшується на X+ MPC*X+MPC2*X + MPC3*X + MPC4*X + MPC5*X +… - а суму такого вигляду, як вже було згадано вище, можна легко визначити, користуючись знанням математики. Так, загальна зміна сукупного попиту через збільшення державних витрат на товари і послуги на X грн., становить: X* 1/(1- MPC).

Так, державні витрати впливають на сукупний попит за формулою:

&delta Y=&delta G*1/(1-MPC),

де Y – сукупний попит, G – державні витрати, MPC – гранична схильність до споживання, а t – ставка податків на дохід. Сукупний попит впливає на номінальний ВВП – за його зміни відбувається або зміна реального виробництва, або зміна цін. Як видно з величини мультиплікатора, зміна державних витрат на споживання викликає більшу зміну в сукупному попиті, ніж зміна податків на відповідну величину. Це пояснюється тим, що зміна державних споживчих витрат повністю змінює споживання, а зміна податків спочатку розподіляється між споживанням і заощадженнями.

Трансфертні виплати

Трансфертні виплати – державні виплати індивідам, які не робляться в обмін на товари і послуги. До трансфертних виплат належать допомога безробітним, виплати пенсіонерам, ветеранам, багатодітним сім’ям, інвалідам та ін. [Семюелсон, 144]

Якщо державні витрати за товари і послуги є звичайною трансакцією – економічний суб’єкт сплачує кошти, отримуючи натомість певні блага, то трансфертні виплати характеризуються певною «однобічністю» - відбувається лише виплата, жодних товарів чи послуг за неї не отримують. Деякі автори виділяють проценти з державного боргу в окрему категорію [Будаговська, 305-306], інші ж вважають їх частиною трансфертних виплат[Сесюелсон, 145], що є більш виправданим – витрати для обслуговування державного боргу мають ознаки трансфертних виплат і той же вплив на економіку.

Ця категорія державних видатків не належить ні до витрат за фактори виробництва, ні до витрат за товари чи послуги – і тому не враховується в ВВП[Манків, 58] Втім, існує досить значний вплив трансфертних виплат на виробництво. В економічній літературі питанню трансфертних виплат часто приділяють надто мало уваги – саме через те, що вони не враховуються в величині ВВП.

Розглянемо їх вплив на економіку. Нехай держава збільшила обсяг пенсій на X грн. за допомогою дотацій з державного бюджету. Це додає X гривень до доходів громадян – і мультиплікується цей вплив за аналогією з податками. Таким чином, сукупний попит зміниться на (1-t)MPC*X/(1-MPC(1-t)).

Отже, трансфертні виплати впливають на сукупний попит так:

Δ Y =Δ Tr*MPC/(1-MPC),

де Y – сукупний попит, Tr – трансфертні виплати, MPC – гранична схильність до споживання, а t – ставка податків на доходи.

Як видно, зміна трансфертних виплат впливає на економіку так само, як зміна податків з протилежним знаком. Це стало однією з причин об’єднання податків і трансфертних виплат в одну категорію – «чисті податки». Їх величина обчислюється як обсяг податкових надходжень мінус трансфертні виплати. [Манків, 89]

Такий підхід є досить обґрунтованим, але не враховує специфіку бюджетної системи – і витрати на споживання, і трансфертні виплати належать до видатків і об’єднуються в бюджеті в одну категорію.

Види фіскальної політики

У праці [Макконел, Брю; 252-256] фіскальна політика поділяють на дискреційну і недискреційну (політику вбудованих стабілізаторів), а дискреційна має ще дві складових – стимулювальну і стримувальну фіскальну політики. За іншою точкою зору, фіскальна політика поділяється на дискреційну і недискреційну – за способом прийняття рішень про її застосування, і стимулювальну та стримувальну – за метою і впливом. [Будаговська, 307-308] Такий підхід є більш виправданим, оскільки повніше її описує.

Види фіскальної політики за впливом на економіку

Фіскальна політика вирішує питання, пов’язані з інфляцією і безробіттям. Логічно, що ці дві проблеми не можна розв’язувати за допомогою набору однакових засобів через їх протилежність.

Тому застосовується два види фіскальної політики – окремо для кожної з проблем.

Стимулювальна фіскальна політика

Стимулююча, або експансивна фіскальна політика – підвид дискреційної фіскальної політики, спрямований на підвищення сукупного попиту й рівня виробництва.

Хай сукупний попит зменшився з AD2 до AD1 і рівень ВВП знизився. Це одночасно викликало збільшення рівня безробіття. Щоб збільшити ВВП до потенційного, державі слід використати стимулюючу фіскальну політику.

Стимулююча фіскальна політика здійснюється трьома шляхами або їх поєднанням: 1.Збільшення державних витрат 2.Збільшення трансфертних виплат 3.Зменшення податків

Збільшення державних витрат, трансфертних виплат чи зменшення податків збільшує сукупний попит. Початкова зміна державних видатків, податків чи трансфертних виплат перетворюється на зміну в споживанні, яка мультиплікується і збільшує споживання у ще більшому обсязі.

Сукупний попит змінюється з AD1 до AD2: збільшується ВВП, зменшується безробіття.

Результатом зростання сукупного попиту внаслідок стимулюючої фіскальної політики також є зростання процентної ставки, як похідне від зростання попиту на позики – а, отже, поглинання частини росту ВВП. Підвищення процентної ставки викликає приплив інвестицій до країни і збільшує попит на національну валюту.

Стримувальна фіскальна політика

Коли сукупний попит перевищує потенційний ВВП і виникає інфляція попиту, то уряд повинен здійснювати заходи стримувальної фіскальної політики.

Стримувальна фіскальна політика – підвид дискреційної фіскальної політики, спрямований на скорочення сукупного попиту й інфляції.

До заходів стримувальної фіскальної політики належать:

1. Зменшення державних витрат
2. Зменшення трансфертних виплат
3. Збільшення податків

Хай AD4 – початковий сукупний попит. Для зменшення його до AD3 і рівня цін до P3 державі варто зменшити свої видатки або збільшити податкові надходження.

В випадку стримувальної фіскальної політики вплив і податків, і державних витрат мультиплікується як і в загальному попередньому випадку.

В реальній економіці ціни не зреагують на зменшення сукупного попиту: зменшується лише обсяг виробництва. Тому стримувальна фіскальна політика не має працювати в справжній економіці.

Це не так: за допомогою фіскальної політики можна боротися з інфляцією попиту. Зазвичай за інфляції попиту крива сукупного попиту поступово посувається вправо, що зміщує точку рівноваги і збільшує рівень цін. Якщо за допомогою стримувальної фіскальної політики поступово зменшувати сукупний попит, то можна досягти незмінності сукупного попиту – і, отже, незмінного рівня цін. В результаті зменшення рівня випуску падає також процентна ставка, що спричиняє збільшення інвестицій – і виробництва, що частково нівелює ефект від стримувальної політики. Тим часом зниження процентної ставки спричиняє падіння вартості національної грошової одиниці, що, в свою чергу, стимулює експорт.

Види фіскальної політики за способом реалізації

В реальних умовах фіскальна політика не обов’язково обговорюється в органах державної влади перед її активним застосуванням. Сучасна система оподаткування і трансфертних виплат впливає на економічну систему потрібним чином ще до того, як її проблема стане помітною.

Дискреційна фіскальна політика

Дискреційна фіскальна політика – це цілеспрямована маніпуляція витратами і доходами державного бюджету, яка здійснюється на підставі спеціальних державних рішень (парламенту, уряду)[Макконел, Брю; 252] В реальності, не обмеженій науковою абстракцією, величина податкових надходжень не затверджується державою. Її вплив визначається лише у встановленні податкових ставок, що створює залежність між доходом або обсягом виробництва і величиною податку, який держава збирає. Що більша ставка оподаткування, то, логічно, більші надходження відбудуться в бюджет.

Втім, збільшення податкових ставок не викликає пропорційного збільшення величини податкових надходжень. В довгостроковому періоді вона описується «кривою Лафера», зображеною лівіше. Як видно, величина податкових надходжень збільшується разом зі зростанням ставки оподаткування лише до певної величини.

Після цього, величина зібраних податків постійно падає, досягаючи за ставки оподаткування в 100% нуля. Це відбувається через збільшення обсягів ухиляння від сплати податків і скорочення рівня виробництва.

Як видно з графіка можна досягти однакової величини податкових надходжень як за низького, так і за високого рівня оподаткування. Кращою як для фірм, так і для держави є, звісно, низька ставка.

В той же час, державні видатки затверджуються владою в повній мірі – залежно від прогнозованої величини податкових надходжень і затвердженої величини дефіциту бюджету.

Отже, держава може змінювати або ставки податків або величину державних видатків для впливу на економічну систему.

Недискреційна фіскальна політика

Політика вбудованих стабілізаторів або недискреційна фіскальна політика – політика, що здійснюється без участі державних органів, автоматично, завдяки тому, що величина податкових надходжень до бюджету прямо залежить від рівня ВНП навіть за стабільних податкових ставок. [Макконел, Брю, 256]

В періоди перевищення сукупного попиту над потенційним ВВП доцільним є його зменшення, чого можна досягти через збільшення податків; у випадку різкого зменшення обсягів сукупного попиту варто зменшувати податки для досягнення попереднього стану. Політика вбудованих стабілізаторів ґрунтується на пропорційній залежності величини податків від ВВП і оберненій залежності ВВП від величини податків.

Схожу дію мають і деякі трансфертні виплати – допомога безробітним чи малозабезпеченим.

За скорочення виробництва відбувається ріст безробіття, що спричиняє до збільшення обсягів трансфертних виплат, а, отже, зменшення величини чистих податків. Зменшення безробіття відповідно збільшує обсяг чистих податків.[Семюелсон, 390] Механізм їх впливу наступний. Зі збільшенням ВВП збільшується обсяг податків і надлишок бюджету, що стримує зростання ВВП. Зменшення ВВП викликає скорочення податкових надходжень, з’являється дефіцит бюджету, ВВП відповідно збільшується, наближаючись до рівноважного.

В даному випадку, очевидно, Y2 і є потенційним ВВП – економічна система стабілізується саме на цьому рівні.

Варто зазначити, що за більших податкових ставок – а отже й більш тісної залежності між ВВП і податками вплив вбудованих стабілізаторів стає все більш помітним. Так само реагує економіка і на впровадження прогресивних податків, за яких обсяг податку зростає швидше, ніж лінійно через збільшення доходу чи випуску. Такий ефект досягається через встановлення залежності між податковою ставкою й величиною доходу.

Втім, використання автоматичних стабілізаторів не забезпечує економіку від значних коливань – воно може лише зменшити та вповільнити їх. Для регулювання економіки у випадку кризи використовують дискреційну політику.