Перші колонії в США

Ця стаття особливо стосується студентів ФЕН

Вступ

В кінці XV ст. – поч. XVI ст. іспанці і португальці ввели тогочасний світ в епоху Великих географічних відкриттів. То був час зародження в феодальному суспільстві Західної Європи буржуазних відносин, генезису капіталізму. Була потреба в золоті. Саме вона гнала португальців та іспанців відкривати нові землі. До багатства прагнула і Англія. Серед країн Європи їй належить провідне місце у формуванні перших колоній в Америці.

Перша англійська колонія в Америці

У 1585 р. фаворит Єлизавети Уолтер Релі заснував у Північній Америці першу англійську колонію на острові Роанок (затока Албемарл, Північна Кароліна). На честь незайманої королеви (virgin) її було названо Віргінією. Невміння і небажання мешканців колонії займатися важкою справою освоєння дикої країни (вони сподівалися знайти там золото), а також нестача продуктів швидко привели колонію до занепаду. Кінець колонії став невідворотним, коли жорстоке поводження англійців з індіанцями зробило останніх їхніми ворогами. Метрополія тоді не могла прийти на допомогу колонізаторам через війну з Іспанією.

У квітні 1606 р. Яків I надав двом акціонерним компаніям: Плімутській і Лондонській – право на колонізацію Віргінії. Короля вважали суверенним господарем всієї землі колоній, що виражалося в обов’язку компаній відраховувати йому певну частку від знайденого золота та срібла, а також наділяти мешканців землею від його імені. Користування землею встановлювалося у формі «вільного сокеджу» - пільгового феодального тримання, що було наближене в Англії до приватного землеволодіння. Плімутська компанія відправила перших поселенців у серпні 1606 р. Але укріпитися у Віргінії їм не вдалося через ту саму причину, що й поселенцям попередньої колонії.

Поселенці лондонської компанії відпливли з Англії у грудні 1606 р. У травні наступного року на річці, що була названа Джеймс, заснували форт Джеймстаун. Становище мешканців було дуже важким. Місце було малярійне, вода погана, до того ж, її було мало. Певних трудових навичок для освоєння дикої країни у людей не було. Полювати і рибалити люди вміли погано. Спочатку допомагали сусіди-індіанці. Але, як і в інших випадках, несправедливе ставлення до них зіпсувало стосунки. Становище колоністів стало жахливим. До того ж, компанія, дізнавшись, що Віргінія не має дорогоцінних металів, і що через неї нема «виходу на Схід», де, як вважалося, можна знайти безліч скарбів Індії і Китаю, намагалася компенсувати вкладені у заселення кошти шляхом економії на продуктах, що посилали колонізаторам, а також доходами від продажу віргінських товарів. Поки що колонія могла надсилати в Англію лише лісоматеріали. Заготівля дерев вимагала дуже великих зусиль від непідготовлених, слабких і голодних людей. Багато хто з них не витримував і помирав.

До 1610 р. у Віргінію було завезено близько 500 поселенців. До весни цього року залишилося лише 60.

В колонії поступово виникала певна суспільна структура. Виділяють декілька слоїв суспільства Віргінії. Найвищий прошарок населення – адміністрації. Трохи нижчий рівень посідали джентльмени або заможні люди, які самостійно сплатили свій приїзд до Віргінії. Таких було небагато. І найнижчим прошарком були ті, кого послали в Америку за рахунок Віргінської компанії. З ними укладали контракт на певний строк (приблизно 7 років). Протягом цього строку вони мали виконувати роботу, яку наказувала виконувати колоніальна адміністрація. За це вони отримували їжу і спорядження. По закінченні терміну вони могли сподіватися на отримання ділянки землі у приватну власність. Однак, лише сподіватись, точно таке право за ними закріплене не було. Таких «законтрактованих» поселенців називали сервентами. Сервентів рекрутували зазвичай з бідних людей, часто із злочинців. Їхати в далеку і нерозвідану Америку хотіли далеко не всі. Становище сервентів часто мало чим відрізнялося від становища рабів.

Першими великими землевласниками Віргінії, в основному, були найвищі посадові особи компанії і працівники колоніальної адміністрації, які за виконання своїх обов’язків отримували в наділи сотні акрів, в залежності від посади і в нагороду за «зусилля». Крім того, правила дозволяли землеволодіння об’єднаних власників – «асоціації», які складались з людей, що спонсорували відправку поселенців до колонії.

Оскільки прибутки колонії залишалися незначними, в 1618 р. акціонери на загальних зборах компанії замість казначея Томаса Сміта обрали нового – Двіна Сендіса. На тих же зборах було збільшено площу земельної ділянки, яку могли отримати поселенці за одну акцію (так, сервенти її могли отримати, пропрацювавши 7 років).

Сендіс був дуже енергійним керівником. У Віргінію відправили значну кількість поселенців завдяки йому. Розвиток її господарства стимулювали доставка виноградних лоз і шовковичних черв’яків. Посилали до колонії і досвідчених ремісників, скотарів, рибалок. Але шовківництво і виноградарство не приносили очікуваних результатів через місцеві природні умови і відсутність у колоністів необхідного досвіду. Виникали проблеми і у ремісників, чия продукція виявлялася мало потрібною. Не вистачало помешкань і їжі через сильний наплив поселенців. В 1622 р. компанія взагалі збанкротувала, що ще більше ускладнило життя в колонії.

Віргінія на початку свого існування пережила «тютюнову лихоманку», яка затяглася на багато років. Тютюн уже добре прижився в колонії. Він користувався великим попитом в Європі і став єдиною прибутковою галуззю місцевого господарства. Було простіше купити все необхідне за прибуток від продажу тютюну, аніж з великими зусиллями освоювати нові культури або займатися скотарством. Тому тютюн вирощували всі, в кого був хоч маленький шматочок землі. Колоністи прагнули до наживи. Це прагнення можна було задовольнити розширенням тютюнових плантацій, а також, перетворивши індіанців на рабів. В 1622 р. індіанці відповіли на це повстанням.

Всі землевласники колонії мали сплачувати квіт-ренту. Але віргінці ухилялися від неї. Центральна влада була далеко, а справи не завжди йшли добре. Тому фактично збір ренти англійським урядом не проводили до 40-х рр. XVII ст., а налагодили лише під кінець століття. Розведення тютюну – працемістка робота. За 5-6 років тютюн виснажував ґрунт. Треба було переносити плантацію, що було дуже й дуже не легко. Тому колонії потребували значної кількості робітників.

Першу партію чорних рабів було продано віргінцям у 1619 р. Можливості, які відкривала рабська праця, поселенці зрозуміли не одразу. Поширеним рабство стало пізніше. Але з 1619 р. рабство стало невід’ємним елементом соціально-економічної структури колонії.

Меріленд

В 1632 р. Карл І пожалував Сесілію Калверту, другому лорду Балтімору, хартію на володіння північної частини Віргінії, яка неподалік від Чесапікської затоки і ще не була заселена віргінцями. Нову колонію назвали Меріленд на честь дружини короля. Статут цієї колонії сильно відрізнявся від статутів інших англійських володінь в Північній Америці. Колонія називалась «провінцією», і Лорд Балтімор мав у ній права необмеженого феодального сеньйора. До речі, Меріленд ще дуже сильно відрізнявся від інших колоній тим, що в ньому був поширений католицизм (а не протестантство).

Основною метою Балтімора, як і інших засновників колоній, було отримання доходів: квіт-ренти з земельних володінь поселенців, податків і різноманітних природних багатств регіону.

Початок Меріленду був щасливішим, ніж більш ранніх поселень. Колонізаторам вдалося встановити мирні стосунки з індіанцями, що забезпечило їхню допомогу і вивільнило робочі руки. Голоду вдалося уникнути. Меріленд перейняв плантаційну рабовласницьку систему господарства Віргінії і почав вирощувати тютюн, що було дуже вигідним.

Лорд створив у Меріленді умови, привабливіші від інших колоній. Він ввів більші розміри наділів землі, менший строк контрактів, ввів обов’язкове наділення сервентів землею по закінченні служби. Визнане законом право на земельну ділянку було дуже значною перевагою. Такої переваги не мали сервенти інших колоній, наприклад, Віргінії або Нової Англії, на виділення землі вони могли лише сподіватися. В Меріленді англійська влада намагалась активно насаджувати феодальній устрій, який на той час в Англії вже почав занепадати. Однак, штучно насаджений феодалізм не зберігав строгих форм в Меріленді, поступово він набував лише формальних рис. Земельні стосунки були наближені до приватновласницьких. Квіт-рента існувала, але була близькою до земельного податку, оскільки не була пов’язаною з якимись особливими повинностями землевласника лорду. Розвивалося скватерство (самовільне заняття «вільної» землі). Плантаційне господарство вело провінцію в цілому по шляху Віргінії. В кінці 30-х рр. погіршилися стосунки з індіанцями, в 1642 спалахнули війна з ними.

Колонії під час англійської революції XVII ст.

Події 1640 р. в Англії ознаменувались скликанням Короткого, а потім Довгого парламенту. Ті, хто до цього не бачив виходу з гнітючої атмосфери абсолютистської реакції, крім еміграції до Америки, стали домагатися своїх цілей. До Америки стало від’їзжати менше поселенців.

Деякі колоністи повертались на батьківщину. Купці теж почали привозити менше англійських товарів. Вони брали участь у боротьбі, до того ж, боялися, що кораблі можуть перехопити іспанці або французи. Ця обставина змусила колонії налагоджувати виробництво найбільш необхідних предметів, які раніше завозили з Англії. Певні переваги вже мав Массачусетс, в якому вже були зачатки кустарно-мануфактурного виробництва.

Вплив революційних подій в метрополії на долю її колоній полягає у пожвавленні там торгівлі, стимулюванні зростання зачатків промисловості, активізації діяльності місцевих асамблей, участі мас колоністів у політичному житті. Інакше кажучи, у колоніях отримали поштовх до розвитку ті буржуазні початки, які були закладені в них з днів заснування.

Соціальна структура, що виникла до англійської революції, залишилась такою ж: «аристократи» - фрімени – «мешканці» - сервенти – раби. Всередині цієї структури йшли зміни у напрямі збагачення багатих, збільшення числа фріменів і їхнього майнового розшарування, посилення експлуатації сервентів і рабів, що було викликане як потребою в робочій силі, так і жагою до наживи.

Колонії в середині XVIII ст.

Важливою об’єктивною передумовою визвольного руху в колоніях, що завершився війною за незалежність і буржуазною революцією, був прогрес, досягнутий в середині XVIII ст. в розвитку соціально-економічних відносин, політичного і культурного життя американського суспільства. Були помітні ознаки утворення нової нації. Фундамент нової нації закладався економічним розвитком колоній, який перебував у тісному взаємозв’язку з факторами соціального характеру.

Американська економіка розвивалась традиційним для колоній шляхом. Метрополія збувала в ній свої промислові вироби, отримуючи від цього великі прибутки. Що ж стосується колоній, то вони відправляли до Британії сировину, що була основою для промисловості. Згідно з економічною доктриною того часу, відносини будувались на засадах меркантилізму. Торгівля з колоніями була засобом збагачення Англії за обов’язкової умови сприятливого для неї торговельного балансу, коли сума експортних товарів була більша від суми імпортних товарів.

Британські колонії в Північній Америці були засобом збагачення метрополії, вони стали золотою жилою, доставляючи деревину і інші матеріали для англійського суднобудування. Майже весь британський флот було побудовано з американської деревини. Другим важливим видом промислової сировини, що отримувала Англія з колоній, був чавун, виплавка якого набула великих масштабів. Америка в другій половині XVIII ст. Стала одним з основних виробників чавуну у світі.

Основним заняттям американців протягом колоніального періоду залишалося сільське господарство. Відповідно, і головним предметом американського експорту були сільськогосподарські продукти. Експортували тютюн, рис, індиго тощо.

Торгівлю було поставлено в жорсткі рамки залежності від метрополії в результаті проголошення Англією Навігаційних актів. По-перше, прийняті в 1651 році і наступні роки, Навігаційні акти забороняли перевозити товари на іноземних судах. Можна було користуватися лише англійськими і колоніальними судами. По-друге, згідно з Навігаційним актом, колонії не мали права безпосередньо торгувати з іншими країнами. Вони мали робити це тільки через британське посередництво, що означало необхідність сплачувати Лондону значне мито.

Разом з тим, англійська політика по відношенню до промисловості і торгівлі колоній, особливо спочатку, дійсно сприяла розвитку їх економічно. Швидко розвивалось виробництво матеріалів, на які в Англії був підвищений попит. Одночасно, у зв’язку з тим, що торгівля мала вестися тільки на англійських і колоніальних судах, в Америці виникали сприятливі умови для суднобудування. Це тягло за собою розвиток суміжних галузей господарства, вело до розширення внутрішнього судноплавства, впливало на рибний промисел.

Незважаючи на встановлену Англією регламентацію, важливими факторами економічного розвитку колоній були невпинне зростання їхнього промислового виробництва, розширення торгівлі, хоча, звичайно, рівень промислового розвитку залишався достатньо скромним – в діапазоні від домашнього ремесла до спеціалізованих мануфактур ранньокапіталістичного ладу.

Висновок

Отже, США були сформовані вихідцями з Європи за надзвичайно короткий строк. В 1585 р. там було засновано першу англійську колонію (вона недовго існувала, тому традиційно 1607 р. вважають датою заснування першої колонії в Америці). Менше ніж за 2 століття, в 1776 р. , 13 британських колоній оголосили про свою незалежність від Британії. Такому швидкому розвитку колоній сприяло дуже багато факторів: вигідні кліматичні умови, наявність багатьох природних ресурсів, величезні простори, відчайдушність колонізаторів, яким часто не було що втрачати і які боролися за своє виживання, політика Британії щодо колоній тощо.