Велика депресія

Ця стаття особливо стосується студентів ФЕН

Круто! Вона тривала у 29-33 роках дев'ятнадцятого століття

Що воно збіса таке?

Криза 1929 – 1933 рр, названа також в ряді країн Великою Депресією вразила майже всі індустріально-розвинуті країни, зачепила і їх колонії. Найбільше від неї постраждали найменш забезпечені верстви населення. За роки кризи промислове виробництво в передових країнах впало в середньому на 38%. Рівень сільськогосподарського виробництва знизився на 1/3. Нічого подібного раніше не відбувалося. У 1932р. кількість безробітних, зареєстрованих у 32 країнах світу, досягла 26,4 млн. чоловік. В тому числі у США 13,2 млн. чоловік (32% від загальної кількості зайнятих у виробництві), Велика Британія 2,8 млн. (22%), але найбільше безробіття вразило Німеччину 5,5 млн. чоловік (43,8%). Обсяг торгівлі індустріального світу зменшився на 1/3 порівняно з 1928р.

За своїм характером Велика Депресія є циклічною кризою, але її особливість в тому, що глибина падіння була набагато більшою, ніж у попередні та й наступні цикли. Пояснюється це не лише тим, що потужне піднесення наприкінці 20-х років мало змінитися таким ж глибоким падінням, а, насамперед, невідповідністю економічної й фінансової ролі держави у розвитку продуктивних сил за умов гігантської концентрації капіталу і виробництва.

Причини економічної кризи

Перевиробництво

Американські економісти 1920х, Вільям Фостер і Ведділ Кетчінгс, пояснювали Депресію як кризу перевиробництва: вироблялося більше, ніж могло бути спожито. Схоже бачення проблеми мав і Джон Майнард Кейнс.

З їх точки зору, зарплата в той час збільшувалася повільніше, ніж виробництво. Більша частина виробництва переходила в дохід, який використовувався для біржових спекуляцій, а не для споживання. Закон Сея в даній моделі не працює (самі мені скажіть, чому так)

Поки відбувалося таке розширення виробництва, економіка до певної міри процвітала. Відсоткова ставка була низькою, що пояснювалося тиском адміністрації Кальвіна Куліджа (президент США з 1923 по 1929) на ФРС, і це заохочувало інвестиції. До 1929 обсяг капіталу досяг величин, за яких частина його не може прибутково використовуватися, а вироблялося значно більше, ніж споживачі могли собі дозволити.

Отже, з цієї точки зору, причиною депресії стало значне перевищення пропозиції над попитом. Шляхом виходу з кризи вважалося збільшення доходів споживачів та сукупного попиту за рахунок державного втручання.

Джон Кейнс про Депресію (тупо цитати, ну майже)

За нестаціонарного функціонування економіки відрахування в амортизаційний фонд становлять досить значну проблему. Якщо вони не використовуються в момент надходження (на модернізацію обладнання чи особисте споживання), то зменшують ефективний попит до моменту, коли будуть використані. Особливо гострою ситуація стає в період «інвестиційного буму». Фактично, тут перестає працювати закон Сея: ці фонди вилучаються з обігу, і пропозиція перестає породжувати попит.

В США до 1929 через швидке розширення основного капіталу за попередніх п’ять років відбулося накопичення амортизаційних фондів для заводів, які не мали потреби в оновленні обладнання. Заощадження досягли дуже великих значень, в той час, коли величина необхідних інвестицій ставала все меншою. Досягнути величини інвестицій, необхідної для використання заощаджень, які багате суспільство накопичило, виявилося неможливим. Одного цього вже було достатньо для кризи. Крім того, ті компанії, які могли, наприклад, модернізувати фонди для такого поглинання заощаджень, під час кризи цього не зробили з причини «американської поміркованості», чим її подовжили.

Отже, ще одною причиною Депресії є надмірне накопичення амортизаційних фондів та значна перевага заощаджень над інвестиціями.

Монетаристське пояснення

В книзі «Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867-1960» Мілтон Фрідмен і Анна Шварц запропонували своє пояснення причин Великої Депресії. З точки зору монетаристів, невдача Федеральної Резервної Системи в боротьбі з Депресією свідчить не про безуспішність монетарної політики, а про неправильні засоби, тоді застосовані – ФРС могла не дати звичайному спаду економіки перетворитися на депресію.

В книзі «Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867-1960» Мілтон Фрідмен і Анна Шварц запропонували своє пояснення причин Великої Депресії. З точки зору монетаристів, невдача Федеральної Резервної Системи в боротьбі з Депресією свідчить не про безуспішність монетарної політики, а про неправильні засоби, тоді застосовані – ФРС могла не дати звичайному спаду економіки перетворитися на депресію.

Пояснення, запропоноване Фрідменом і Шварц, зводиться до того, що суспільство хотіло володіти більшою грошовою масою, ніж її продукувала Федеральна Резервна Система. Для цього люди заощаджували більше грошей, чим зменшували споживання. Це спричинило значне зменшення виробництва і збільшення рівня безробіття через низьку гнучкість цін.

В 2001 Федеральна резервна система визнала правильність висновків Фрідмена... але це туфта.

Золотий стандарт

Сучасні економісти наголошують на важливості системи золотого стандарту як причини кризи. Вона зв’язувала руки урядовцям: ті не могли здійснити серйозні зміни в монетарній та фіскальній політиці без загрози для можливості виконання зобов’язань з обміну грошей на золото за договірними цінами.

Історія показала, що країни, які в ході Великої Депресії відмовилися від золотого стандарту швидше за інших, виходили з кризи теж швидше.

Біржова паніка в США (майже тупий переклад даних з англійської вікії)

«Обвал на Уолл-Стріт 1929 року» вважається найбільш спустошливою біржовою кризою за всю історію США.

З 3 вересня почався перший спад на біржі. Ціни впали приблизно на 17% протягом місяця. Наступного тижня вони відновилися більш ніж наполовину. Ринок в той час був нестабільним – економіст і головний редактор «Уолл-Стріт Джорнал» Джуд Венніскі пов’язує таку ситуацію з обговоренням Митного акту Смута-Хоулі.

Першим етапом кризи був так званий «Чорний Четвер» - 24 жовтня 1929 року. Цього дня було продано рекордну на той час кількість акцій – 12,9 млн. Наступного дня голови провідних американських банків домовилися про заходи для подолання кризи. Річард Уітні, заступник голови біржі, за підтримки з їх боку почав здійснювати заходи для подолання кризи. Фактично, вони зводилися до купівлі великої кількості акцій «ризикованих» компаній за ціною, вищою за ринкову, для створення додаткового попиту і видимості надійності. Цей спосіб гарно себе зарекомендував в боротьбі з обвалом 1907 року, але в цьому випадку не мав таких значних результатів.

На вихідних ці події були трохи перебільшено освітлені пресою, і в понеділок паніка навіть посилилась.

29 жовтня ввійшло в історію США як «Чорний Вівторок». Цього дня було продано 16.4 мільйонів акцій, біржа в загальному втратила 14 мільярдів доларів.

Втрати за тиждень досягли 30 мільярдів – в десять раз більше, ніж тогочасний бюджет США. Річард Селсмен, дослідник Великої Депресії, писав про обвал 1929: «Кожен, хто купував акції в середині 1929, побачив, як більша частина його дорослого життя зникала, щоб ніколи не повернутися».

Біржова паніка мала значний вплив на економіку США і всього світу. Вона ознаменувала початок Великої Депресії – але ще не з’ясовано однозначно, була ця паніка причиною чи першим симптомом депресії.

Зменшення цін на біржі викликало значну кількість банкрутств, закриття компаній, звільнень робітників – це, без сумніву, мало значний вплив на розвиток кризи.

Ще однією з точок зору є те, що паніка на Уолл-Стріт лише прискорила перебіг подій в рамках економічних циклів.

Митний Акт Смута-Хоулі та "иже с ним". Зменшення зовнішньої торгівлі

Прийнятий 17 червня 1930 року, цей закон вважається найбільшою помилкою в усій історії Американської економіки. Супротивниками цього Акту були, наприклад, 1028 економістів на чолі з Ірвінгом Фішером та Полом Дугласом, які подали прохання про вето президенту Говарду Гуверу.

Закон підвищив мито на близько 20000 товарів, на 3200 з них митний збір досяг 60%.

Значні наслідки цього закону на той час не передбачалися: імпорт США на той час становив лише 4,2% ВНП. Але Акт став значним фактором в розвитку Великої Депресії.

Деякі економісти, наприклад Джуд Ваніцкі, вважають обговорення закону головною причиною початку Паніки 1929 року, пов’язуючи тодішні коливання біржі зі змінами очікуваної позиції сенату.

Перші «кроки назустріч» - підвищення митних зборів з американських товарів - відбулися ще до прийняття рішення сенатом – після розгляду законопроекту в Палаті Представників. Канада, наприклад, запровадила нове мито на 16 американських товарів в травні 1930 – за місяць до прийняття Акту.

Проти цього закону виступають і статистичні дані: з 1929, коли почалося обговорення Акту, до 1933 у США імпорт зменшився з 4,4 млрд. доларів до 1,5 млрд., а експорт – з 5,4 до 2,1 млрд. Хоча, більшість економістів не схильні вважати його єдиною причиною зменшення зовнішньої торгівлі.

Якоб Мадсен , дослідивши тогочасні статистичні дані та використавши сучасні економічні моделі, оцінив величину впливу протекціоністської політики на зміну обсягів зовнішньої торгівлі в 17 провідних державах світу. За його підрахунками, обсяги імпорту та експорту скоротилися на 14% через падіння ВНП, ще на 8% через збільшення мит, на 5 – через подальші дефляційні збільшення митних зборів і на 6% через встановлення бар’єрів немитного характеру.

Важливість політики протекціонізму як причини економічної кризи є дуже значною: вона призвела до скорочення виробництва, збільшення безробіття і паніки на біржі. Крім того, вона уповільнила вихід з кризи через зменшення обсягу ринку.

Перебіг кризи

США

Особливо глибоко економічна криза 1929 – 1933 р. р. вразила США. Коли криза досягла найбільшої глибини, загальний обсяг промислової продукції становив там лише 53% докризового рівня. Найбільше скорочення випуску продукції спостерігалося у важкій промисловості. Так, наприклад, видобуток вугілля зменшився на 40%, виплавка сталі – більш як у 4 рази.

Вступ США у період промислової кризи супроводжувався різким погіршенням становища робітничого класу. За даними асоціації досліджень проблем праці, до кінця 1932 року у США налічувалося майже 17 млн. безробітних, кожен другий робітник – безробітний. У період найбільшого падіння економічної діяльності повністю зайнятих у виробництві залишилося 10%. У найбагатшій країні світу смерть від голоду ставала звичайним явищем. Тільки в Нью-Йорку 1931 р. було зареєстровано близько 2 тис. випадків голодної смерті.

Катастрофічно погіршилося становище і в сільському господарстві. Ціни на основні продукти землеробства і тваринництва до 1932 р. знизилися порівняно з 1929 р. у 3-4 рази, в результаті чого загальний прибуток фермерів впав на 55%. Примусовому розпродажу підлягло 14,3% збанкрутілих фермерських господарств.

Криза охопила і всю банківську систему США. За 4 роки (1929 – 1933 рр.) збанкрутувало 5 тис. банків – 1/5 частина усіх банків країни. Особливої гостроти фінансова криза набула в 1933 р. Мільйони дрібних вкладників втратили свої заощадження і перетворилися на жебраків.

Рік 1929 1931 1933 1937

ВНП 101.4 84.3 68.3 103.9

ІСЦ 122.5 108.7 92.4 102.7

Грошова маса(млрд. д) 46.6 42.7 32.2 45.7

Експорт (млрд. д) 5.24 2.42 1.67 3.35

Безробіття (%) 3.1 16.1 25.2 13.8

Великобританія

Якщо у США період „ревучих 20х” був безпосередньо пов’язаний з бурхливим розвитком індустрії споживання, то у Великій Британії продовжували домінувати колоніальні тенденції, а на внутрішній ринок, що недостатньо стабілізувався через соціальні конфлікти та втрату ринків поза британськими колоніями, активно почав поширювати свій вплив американський капітал.

Британська економіка дуже швидко і гостро зреагувала на американську кризу. До кінця 1930 безробіття більш ніж подвоїлося з 1 до 2,5 млн осіб (20% робочої сили), а експорт знизився на 50%.

Як і у США, так і у Великій Британії криза досягла найбільшої глибини на весні 1932 р. Рівень виробництва, порівняно з 1929 р., впав на 23%, виплавлення чавуну - на 53 %, випуск в судно-будівельній промисловості знизився у 12 разів. Різко скоротилися (майже на 25%) зарубіжні інвестиції, фінансові операції сіті. Тоннаж британського флоту зменшився на 2,5 млн. т. Загальна кількість безробітних навесні 1933 р. досягла 3 млн. чоловік.

Франція

Криза у Франції розпочалася пізніше, ніж в інших країнах світу, але набрала затяжного характеру. Так, спад виробництва, що розпочався наприкінці 1930 р., продовжувався до середини 1935 р. Темпи стабілізації були настільки повільними, що рівня 1929 р. не було досягнуто і у 1939 р. (39%). У грудні 1934 р. у Франції, за офіційними даними, все ще налічувалося майже 0,5 млн. безробітних, а за підрахунками ФКП – понад 1 млн (це близько 10% від загального числа зайнятих на виробництвах). Велика частина робітників (близько 50%) працювала не повний робочий тиждень. На 30% скоротилася заробітна плата. У ці роки випуск промислової продукції знизився на третину, сільськогосподарської продукції — вдвічі. У 1934 р. було зареєстровано 16,317 випадків банкрутств дрібних і середніх підприємств (1930 р. – 9946; 1932 р. – 14987). Різко скоротилася французька зовнішня торгівля (експорт знизився в 2,5 рази).

Німеччина

У Німеччині, що несла тягар репараційних платежів, кризові прояви були особливо гострими. Пожвавлення в економіці за рахунок позик за планом Дауеса змінилося застоєм і спадом, коли вони припинилися. Обсяг промислового виробництва (1929 – 1933 р. р.) скоротився на 58%, заробітна плата становила половину офіційно прожиткового мінімуму. Кількість безробітних у 1932 р. перевищила 7 млн. чоловік, тільки 20% з них одержували мізерну допомогу. Поглибилася кредитна й фінансова криза, що призвела до банкрутства кількох банків. Криза вразила й сільське господарство. Протягом 1928 – 1932 р. р. було продано 500 тис. га збанкрутілих фермерських господарств

Вихід з кризи

США

Президент Говард Гувер виявився нездатним боротися з економічною кризою. Він здійснив цілу низку стратегічних помилок: в червні 1930 прийняв акт Смута-Хоулі, ввів «сухий закон», зволікав з введенням допомоги безробітним і втручанням в економіку. На виборах, що відбулися у США в листопаді 1932 р. Ф. Рузвельт, кандидат на пост президента від демократичної партії, переміг свого суперника республіканця Г. Гувера. За нового президента проголосували 22,8 млн. виборців, тоді як за екс-президента Г. Гувера – 15,8 млн. Демократи також отримали більшість в обох палатах конгресу.

У 1933 – 1934 р. р. адміністрацією Рузвельта було скасовано золотий стандарт, зосереджено в руках держави увесь золотий запас США, проведено девальвацію долара. Всі ці заходи були спрямовані перш за все на посилення регулюючої функції держави, збільшення її фінансових ресурсів, розширення експортних можливостей американського капіталу.

4 березня 1933 відбулася інавгурація Рузвельта.

В кінці березня 1933 конгрес прийняв закон про допомогу безробітним. Також було найнято 2,5 млн. безробітних осіб віком від 18 до 25 років для роботи в місцевих сільських проектах.

Одним з найголовніших актів Нового курсу став закон про відновлення промисловості (англійською «National Industrial Recovery Act» - NIRA), що вступив у дію 16 червня 1929 р. Він вимагав створення «кодексів чесної конкуренції» в кожній з галузей – за участі і держави, і підприємців.

Цей закон спричинив зменшення конкуренції між виробниками за складних кризових умов, стабілізацію виробництва, нормалізував стосунки між підприємцями і робітниками, вдосконаливши систему укладання колективних договорів. В рамках цього закону уряд здійснив низку заходів для підтримки профспілок і проти трестів.

12 травня 1933 р. приймається закон про допомогу фермерам, який передбачає збільшення рентабельності фермерських господарств. Він означав зменшення обсягів посівів та кількості худоби, що спричинило зменшення пропозиції сільськогосподарської продукції, а отже збільшення ціни на неї. Крім того, за тимчасові збитки фермерам виплачувалася значна компенсація.

Держава взяла на себе тягар надмірних видатків. До 1936 року державний борг зріс вже до 40,9%. Рузвельт робить досить успішні спроби скоротити видаткову частину бюджету за рахунок скорочення військових видатків.

Активна видаткова політика дала свої результати: 17 мільйонів безробітних отримали роботу на будівництві, дорожніх роботах, в сільському господарстві.

Ф. Рузвельту вдалося не тільки зменшити рівень безробіття, врегулювати виробничі відносини, налагодити фінанси, стабілізувати становище в сільському господарстві і в суспільстві в цілому, але й успішно утвердити в правах систему регульованого ринкового господарства. Найбільша його заслуга полягала в тому, що він, за його ж словами, ліквідував не прояви хвороби, а її причини.

Велика Британія

У Великій Британії складна політична ситуація (прихід до влади другого лейбористського уряду і його падіння, розкол лейбористської партії та її вихід на політичне узбіччя аж до 1940 р., згасання ліберальної партії і роз’єднаність в консервативному середовищі) не завадила „національному уряду” Р. Макдональда здійснювати виважену і конституційну політику.

Англійський уряд вчасно вжив заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків економічної кризи. Він всіляко підтримував процес концентрації виробництва, встановлення галузевих єдиних цін на товари. Послідовно проводячи курс на об'єднання підприємців, держава намагалася контролювати випуск продукції, її реалізацію за допомогою примусових санкцій, кредитних привілеїв, різного роду гарантій.

Вже в 1930 p. в країні діяли монопольні об'єднання у вугільній, бавовняній (Лондонська бавовняна корпорація) промисловості. Лондонська бавовняна корпорація, спираючись на державні субсидії, скупила 139 підприємств. У роки кризи виникли і успішно діяли змішані державно-приватні підприємства, серед них "Англо-голландський нафтовий трест", "Англоіранська нафтова компанія".

Проводячи оздоровлення економіки, уряд відмовився від неконтрольованої політики заохочення іноземних інвестицій. У вересні 1931 p. ліквідував золотий стандарт фунта стерлінгів, що дало можливість активно втручатися в економіку шляхом монетарної політики. Було здійснено девальвацію і курс фунта зменшився приблизно на 1/3 відносно інших світових валют.

У 1931 p. змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у зв'язку з створенням "стерлінгового блоку" 25 держав, до якого входили англійські колонії, домініони (крім Канади), країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Бразилія, Аргентина та ін. Саме вони допомогли Великобританії прискорити вихід з економічної кризи. Країни "стерлінгового блоку" зберігали свої золоті резерви в лондонських банках. Вони намагалися ввезти у Великобританію якнайбільше власних (переважно сировинних і харчових) товарів. Водночас там закуповували високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економічної кризи.

Британська колоніальна імперія в роки кризи надала метрополії неоціненну допомогу. Однак за цю послугу вона змушена була визнати самостійність домініонів у зовнішній і внутрішній політиці. На початку 30-х років колоніальну систему офіційно почали іменувати Британським співтовариством націй. Ця спільнота в 1932 p. на конференції в Оттаві (Канада) утворила регіональний закритий митний союз. Щоб вивести метрополію з депресії, застосовували пільгові тарифи на експорт англійських товарів в Австралію, Нову Зеландію, Канаду, Південно-Африканський Союз, Індію. Великобританія усунула затовареність промисловою продукцією, прискоривши стабілізацію національної економіки. Англійський уряд зі свого боку дав змогу безмитне експортувати з країн "Співдружності націй" продукцію добувних галузей та сільського господарства.

Завдяки цим заходам вихід з кризи в Великобританії відбувся дуже швидко: наприкінці 1933 — на початку 1934 p. з економічною кризою у Великобританії було покінчено. Рівень її промислового виробництва сягнув довоєнного рівня.

Франція

В 1929 – на поч.. 1930рр депресія стримувалася значними державними субсидіями, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів. Найбільше капіталовкладень пішло на спорудження "лінії Мажіно".

3 великими труднощами уряд Франції ліквідував наслідки затяжної депресії. Йому довелося встановити контроль над Французьким банком, націоналізувати ряд галузей промисловості, в тому числі воєнну.

Під час муніципальних виборів (навесні 1936 р.) ліві сили домоглися значних успіхів. 4 червня 1936 р. уряд сформував лідер соціалістів Л. Блюм. 7 червня між представниками профспілок і підприємців під головуванням прем’єр-міністра було укладено так звану „матінйонську угоду” про врегулювання виборчих відносин шляхом колективних договорів. У країні встановлювався 40-годинний робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки, підвищувалася зарплата.

За літо 1936 р. національні збори прийняли понад 130 законів, що мали сприяти реалізації програм Народного фронту. Проте, виконання його соціальної програми вимагала значного і постійного підвищення державних видатків, у той час, як надходження в бюджет хронічно скорочувалися. Щоб покрити цей дефіцит, уряд змушений був робити великі позички.

Велике значення для виходу Франції з економічної кризи мали колонії, де вона могла збувати в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію свої нереалізовані промислові товари. Хоча державна адміністрація доклала немало зусиль для подолання економічних труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до рівня 1929 p. навіть в 1939 (він становив лише 39% від обсягу промисловості в 1929).

Німеччина

Ситуація в Німеччині дещо нагадує Французьку: вихід Німеччини з кризи теж виявився довгим процесом, в основному через пізній початок активних і цілеспрямованих дій в даному напрямку.

У січні 1933 р. після тривалих консультацій президент Гінденбург призначив канцлером Адольфа Гітлера.

1933 р. утворено Генеральну раду німецького господарства (6 імперських господарських груп). Їм безпосередньо підпорядковувалися 44 господарські групи, 350 спеціальних груп і ще 640 спеціальних підгруп. Було проголошено закон про примусову картелізацію дрібних і середніх підприємств.

Земля законодавче була закріплена за поміщиками (юнкерами) та заможними селянами (гросбауерами). Найменший наділ дорівнював 7, 5 га, найбільший — 125 га. Нацистським режимом декретувалася неподільність цих наділів і право одноосібного успадкування. Кожен німецький селянин одержував план виробництва відповідної кількості сільськогосподарських продуктів і обов’язково їх здачу державі за твердими цінами.

У країні було введено жорстку розподільну (карткову) систему. Таким чином, ринкові стосунки в країні ліквідувалися. Німеччина охоче приймала іноземну фінансову допомогу. Так, до 1940 p. її борги іноземним кредиторам становили 15 млрд. марок. Протягом 1933 – 1939 р. р. нацистському керівництву вдалося системою громадських робіт, розширення будівництвом шосейних доріг, мостів, залізниць, літовищ, бомбосховищ, бункерів, резервних підземних цехів для старих і новостворюваних заводів ВПК тощо значно зменшити безробіття.

Політика націонал-соціалістів виявилася досить продуктивною в боротьбі з економічною кризою. Було збільшено ціну с/г продукції, ліквідовано безробіття за рахунок значних будівельних робіт. Ще одним важливим з точки зору економіки моментом в політиці нацистів стало впровадження тотального контролю над економічною системою.

Висновок (але хай кожен робить свій)

Велика Депресія стала важливим етапом в розвитку економічної науки і економіки в цілому. Вона показала необхідність державного регулювання економіки і стала гарним «полігоном» для випробовування методів впливу. Сам перебіг її був жахливим, але значення економічної кризи 1929-1933рр. як досвіду неможливо переоцінити.

Причинами її стали: перевага заощаджень над інвестиціями, надто великий рівень виробництва, нестабільність економічної системи, політика протекціонізму. Основним симптомом початку Великої Депресії було перевищення сукупною пропозицією сукупного попиту. Це супроводжувалося падінням виробництва, рівня цін, збільшенням безробіття.

Засобом боротьби з кризою стало збільшення сукупного попиту: встановлення допомоги безробітним, збільшення рівня зайнятості та державних витрат. Також потрібне здійснення аграрної і банківської реформ та збільшення експорту. Але головним кроком – тим, який подолав кризу, виявилося встановлення державного регулювання економіки і наукового підходу до його здійснення.

Джерела

1. Лановик, Б. Д. «Економічна історія України і світу : підручник / Б.Д. Лановик, З.М. Матисякевич, Р.М. Матейко. Редакція 8-ме вид., перероб і доп.» К. : Вікар, 2006. - 495 с.

2. Кейнс, Д. М. « Общая теория занятости, процента и денег» - М. : Гелиос АРВ, 1999. - 351 с.

3. en.wikipedia.org\Great_Depression – інтернет-ресурс